Україна може використати потужності "Мотор Січі" для виробництва вітчизняних ракет

Війна потребує чималих ресурсів. Насамперед – ресурсів для виробництва озброєння, яким можна бити й перемогати агресора.

За даними іноземних військових аналітиків, сьогодні Збройні Сили України використовують на фронті чималу кількість різної зброї. Від радянської – до іноземної. Дослідження виявили, що лише артилерійських засобів ураження на озброєнні Сил оборони України налічується вже 14 різних видів.

Наразі, зважаючи на те, що в України з високотехнологічним озброєнням є певні проблеми, відмовлятися від того, що дають західні партнери, було б не розумно. Але ж, є деякі аспекти цього питання.

Мовиться про те, що надалі подібна практика може дещо ускладнити життя ЗСУ. Проблеми ці, на моє переконання, можуть торкнутися логістики, ремонту, постачання та наявності запчастин, їхньої взаємозамінності чи відсутності такої, навчання бойового та обслуговуючого персоналу, наявності, виробництва, постачання та взаємозамінності боєприпасів тощо.

Тобто, система озброєння потребуватиме уніфікації, приведення до якихось одних і бажано сумісних типів зброї. При цьому – сучасних і якісних. На моє переконання, якщо брати перспективу переозброєння, зокрема, ракетних військ і артилерії, то питання щодо створення уніфікованої системи, переоснащення, та логістичної складової буде стояти гостро.

Я особисто підтримую ідею відродження вітчизняного ВПК.

Дивно, що у нас вісім років війни з Росією, а вітчизняний ВПК, який би мав стати локомотивом української економіки, демонструє, скажімо так, уповільнені темпи розвитку. Крім того, на сьогодні в державі вибудована абсолютно незрозуміла система, коли, наприклад, безпілотні системи – літальні та надводні апарати – ми замовляємо за кордоном.

Або взяти ті ж самі артилерійські та ракетні системи. Нам надали їх багато, але ми маємо свої власні розробки: і «Богдана», і «Вільха», і «Грім-2».

Варто зазначити, що всі комплектуючі для виробництва нової розробки КБ «Південне» «Вільха» – вітчизняні, включаючи як нову систему управління, нове ракетне паливо, нову бойову частину. Проект «Вільха» – це не тільки створення ракети, а й конструювання повноцінного ракетного комплексу. Проект «Вільха» обіцяли завершити до кінця 2016 – початку 2017 року.

Ще однією розробкою КБ «Південне» є ракетний комплекс «Грім-2», розробку якого профінансувала Саудівська Аравія. Вперше комплекс «Грім-2» був продемонстрований на виставці «Зброя та Безпека» в Києві в 2015 році. Судячи з наявної інформації реальна дальність комплексу «Грім-2» може скласти до 300 кілометрів. Отримавши такі ракетні системи на озброєння, Україна могла б охолодити запал будь-якого агресора, адже втрати від таких залпів могли б бути непередбачувані. І Україні зараз не доводилося б випрошувати ракетні комплекси з дотичними характеристиками і можливостями.

Перші проміжні результати по створенню нового «Грім-2» мали б отримати вже восени 2016 року. Але ракетна програма була згорнута незрозуміло для чого.

Крім того, Україні треба буде робити акцент на розвиток вітчизняного бойового літакобудування. Наприклад, «Байрактар» – дуже сильно метеозалежний, розроблений для умов клімату Туреччини чи Азербайджану. А в українських погодних умовах цей безпілотник практично «сліпий». До того ж, у турецького БПЛА мінімальне бойове навантаження у порівнянні, наприклад, з вітчизняним «Соколом», розробка якого чомусь загальмувалася.

У контексті цього варто нагадати про можливості Запорізького авіамоторобудівного заводу «Мотор Січ». Він же виробляє не лише двигуни для авіації, але й двигуни для крилатих ракет. І ми мали б можливість свою ракетну галузь, в рамках відповідної програми, розвинути.

Отже, з часом так чи інакше йтиметься про уніфікацію озброєння. Звичайно, було б добре якби українська армія отримала вітчизняні зразки зброї, які відповідали б НАТОвським стандартам. Але навряд чи після такої жорстокої та нищівної війни, спираючись лише на власні розробки, Україна зможе обійтися без іноземної допомоги.