Новий закон про соцзахист лікарів - це скоріше декларація політичних намірів, ніж реальні кроки.

Утім лікарі, які перебувають на самоізоляції через роботу з хворими на коронавірус, навряд чи не отримають передбачені новим законом 100% заробітної плати без урахування страхового стажу, через брак коштів у держбюджеті та слабкість центральної влади у втіленні подібних ініціатив на місцях.

У мене є сумніви у практичному втіленні передбачених новим законом виплат. В якості прикладу нагадаю численні факти невиконання інших подібних ініціатив.

17 березня Верховна Рада ухвалила законопроект №3219. Згідно з ним, медичним працівникам, які працюють з інфікованими коронавірусом людьми, буде виплачуватися надбавка до зарплати до 200%. Однак 30 березня парламент ухвалив зміни до закону і ця надбавка була підвищена до 300%, що передбачалося ще Наказом №145 Мінсоцполітики від 2003 року. Водночас, загальноукраїнська програма національного рівня не працює.

Так, наприклад, міністр охорони здоров’я Максим Степанов заявив, що уряд перерахував на місця всі обіцяні кошти для виплати 300% надбавок. Водночас, лікарі масово скаржаться на невиплату обіцяної надбавки за березень. В свою чергу президент Зеленський звинуватив чиновників у саботуванні цих виплат лікарям. Все це свідчать про слабкість центральної влади.

Ухваливши новий закон, що підвищує соціальний захист медиків, які працюють з інфікованими коронавірусом COVID-19, законодавча влада зробила певні кроки у питанні соціального захисту медиків. Інше питання, як відреагує виконавча гілка влади і чи буде спроможна центральна влада довести ухвалені рішення до їхнього логічного втілення на практиці.

Ще однією причиною невиконання подібних виплат лікарям, є занадто високий рівень тіньової економіки, через що держбюджет недоотримає фінансування на відповідні соціальні програми. Переконаний, що наповнення бюджету під великим питанням, адже 35% української економіки перебуває в "тіні".

Економіка не готова до жорсткого карантину і захисту малого та середнього бізнесу, – тобто фінансової його підтримки. Не готова, передусім тому, що її левова частка перебуває за межами реального сектору і реального впливу в аспекті оподаткування. Економіка жодної країни світу неспроможна вирішувати проблеми, коли її третина звільнена від оподаткування і перебуває під ручним управлінням корумпованих правоохоронних органів. І карантин наочно це підтвердив. На жаль, ті комерційні структури, які мають корупційні зв’язки з представниками влади і правоохоронних органів, відверто нехтували ухваленими Верховною Радою постановами про запровадження карантину. Відповідно, якщо немає надходжень до бюджету від тіньової корумпованої економіки, казати про те, що ми виконаємо власні ж рішення українського парламенту, недоречно. Це питання "зависло в повітрі".

Крім того, українська економіка стала заручником підкилимних політичних ігор. Коли у Верховній Раді розгораються баталії довкола націоналізації чи реприватизації тих чи інших фінансових установ, то фактично нехтуються інтереси пересічних українців.

Варто зазначити, що без зовнішніх позик, без співпраці з міжнародними донорами, насамперед МВФ, ми не зможемо вийти з ситуації, що створилася. Тим часом, отримати ці позики останнім часом - досить проблематично. Замість 8 кредитів, які ми повинні були отримати з 2015 року, коли була підписана розширена програма співпраці України і МВФ на 17,5 млрд., ми отримали всього чотири транші. За оцінками фахівців, якщо міжнародні організації припинять співпрацю з Україною, нас чекає або штучна девальвація національної валюти (коли долар коштуватиме дорожче 30 грн), або НБУ включить друкарський верстат і почне паралельно розпродавати золотовалютні резерви, намагаючись відтягнути неминуче - дефолт. Однак співпраця з МВФ фактично блокується представниками української політичної еліти.

Але без цієї допомоги, вітчизняна економіка не зможе витримати карантин і виклик епідемії коронавірусу. Якщо не буде відновлена програма економічної співпраці з міжнародними фінансовими інституціями, ми навряд чи виконаємо рішення щодо відшкодування заподіяних коронавірусом збитків, передусім щодо захисту медичних працівників.

Тому ухвалений парламентом закон – це, на жаль, скоріше декларація політичних намірів, ніж реальні кроки.